Так, ми добре знаємо, яким був цей рік. З іншого боку ― якщо ви читаєте ці слова, ви досі тут і здатні на великі звершення. До кінця 2020-го лишається три місяці, й позаяк навіть у божевільному нинішньому кліматі осінь починає перетягувати на себе ковдру й дедалі частіше частувати нас дощами й поривчастим вітром, саме час змінювати не лише одяг, а й музику. Тож редакція Khatacomb зібрала для вас невеликий плейліст вартих уваги українських релізів, нових і старих, але цілком відповідних прийдешньому моторошному сезону. Загортайтесь у пледи й заварюйте теплі напої, цей холод може затягнутися.

Конотопська Відьма ― Магія ночі (2020)

Тим часом далі засвітився другий вогник, потім третій, четвертий, десятий, двадцятий… То Потерчата розсвічували свої каганці й бігли вперед понад дорогою, щоб вказати дякові Оверкові шлях додому. … Бігли вони жваво, тільки ж їхні маленькі криві ніжки не могли широко ступати, а через те вони посувалися вперед дуже повільно. Тим-то дякові видавалося, що ті вогники тихо повзуть понад болотом, коливаються, як зачеплена головою лампадка.

Василь Королів-Старий, “Потерчата” (зі збірки “Нечиста сила”)

Наша культура пронизана містично-потойбічними мотивами: давні ритуали досі відгукуються в повсякденних забобонах, а оповідки про нечисту силу надійно прописалися чи не в усіх можливих мистецьких медіумах ― від літератури до кіно й від театральних вистав до коміксів. Від того, що дослідники не достоту впевнені в давності й автентичності всіх сюжетів, приписуваних нижчій міфології українців, народна віра у відьомські сили не слабшає, а мавки з перелесниками не припиняють захоплювати уяву. Для музикантів потойбічний фольклор ― так само золота жила: навіть класичні гоголівські історії можна нескінченно переповідати на новий лад, а належних жанрів для цього більш ніж достатньо.

Відтепер музичну скарбничку поповнює й альбом від одноосібного проєкту Конотопська Відьма, що висловлює свою любов до української містики засобами мелодійного данжен-синту. Музикант Бісаврюк надихався не тільки літературними класиками, які й подарували йому назву та творчий псевдонім, але і власними спогадами про дитинство у селі. Приємному тембральному мінімалізму Магії ночі, поєднаному з ностальгійно-меланхолійною мелодикою, вдається витворити атмосферу, гідну українського поетичного кіно. Цим альбомом цілком можна було б озвучувати нащадків “Тіней забутих предків” та “Пропалої грамоти”, настільки влучно він своїм окресленим колом художніх засобів ухоплює сутність тієї самої української ночі, з безмежним небесним наметом і землею у срібному сяйві.

Дев’ять коротких треків варіюються від напружених сутінкових прогулянок (“Зілля”, “Купальська ніч”) до пасторальних місячних пейзажів (“Ховається Місяць За Чорними Хмарами”) і затишних колискових (“Дідові Спогади Про Далеке Минуле”). Де-не-де у темній хащі чуються тривожний шурхіт та крики невідомих істот (“Заблукавши В Лісі”), а вдалині (“На Болотах”) виконує свій зловісно-веселий танок нечисть, аж доки не пролунають перші ранкові удари дзвонів. Прості, але вигадливі мотиви застигають у повітрі легким туманом, нагадуючи дитячі часи, коли все довкола видавалося чарівним, розмаїття світу захоплювало, а позамежжя було зовсім поруч, лиш простягни до нього руку й заплющ очі.

Вишенькою на цьому скромному за формою, проте вишуканому за наповненням десерті є обіцянки музиканта не зупинятись на досягнутому. Як запевняє автор, Конотопська відьма ― такий собі пілотний проєкт, що репрезентує творче середовище з кількох людей й покликаний стати першою ластівкою майбутнього андеграундного лейблу, а той цілої музичної течії. У чому ми, як адвокати будь-якої незалежної горизонтальної співпраці, зичимо їм лише найкращого.

Чорнавідьма ― Картини коріння (2019)

Коли чую, в сіньох щось шорохнуло, як миш. По дверях драпнуло, як кітка лабою, і увийшло… Чую, стоїть. Коби я так з того місця ― стоїть. Оглядаюся ― він. Як ми Бог милий ― він; Такий ти став, як стіна білий: сорочка на ньому опала, як на дошці, руки як патички, лиш очі світяться, як дуплева верба. Звичайно, мрець. Став собі небога в дверях, як сирітка, та й стоїть. Такий сумний, так якось дивиться на мене…

Богдан Лепкий, “Небіжчик”

Чорна Відьма, як і належить порядному чарівному створінню, існує у двох інкарнаціях, змінюючи личини відповідно до сезонних преференцій. Якщо Tchornavidma надихається загальною естетикою рідкісних вінтажних кінострічок, серіалів та ігор, то Чорнавідьма спирається на національну міфологію й пейзажі довколазапорізьких земель, наділяючи їх яскравою музичною образністю. І якщо у Конотопської Відьми завіса між світами тільки-но піднімається, то тут потойбіччя вже наповну марширує й гримить ланцюгами, так що саме час зачиняти двері й розкладати на підвіконні в’язанки часнику – про всяк випадок.

Найхимерніше вміння Романа Ніконенка ― зшивати доволі моторошну загальну картину з упізнаваних елементів, кожен з яких окремо видається найзвичайнісіньким. Тут ― примарно знайомий мелодичний хід, але програний ніби навиворіт; там ― щось схоже на бандуру чи флейту, але загорнуте у відсторонено-бентежний синтетичний тембр. Усе тут підкреслено гостре, кутасте, вузлувате, подекуди виливається нестримним потоком дисонансів (“Темні води І”), а подекуди ― намагається прикинутися танцювальним (“Комиш-труна”, “Пісні потойбіччя”), обманюючи слухача жвавою ритм-секцією. От тільки танці ці ― на кістках, а те, що не виб’є дух мертвецькими скоками, неодмінно заколисає до скону.

У контексті нововіднайденого світового тренду останніх років на фолк-горор і жахи з національними колоритами абсолютно незрозуміло, чого досі чекають українські режисери та письменники, але наші музиканти поки гідно заповнюють цю нішу ― а треки з альбому Картини коріння навіть набули своєї візуальної інтерпретації. Тож не забудьте прихопити з собою цей альбом, коли наступного разу матимете настрій поблукати місцевими хащами.

Катівня ― Коло (2005) / Сонм (1990)

Аж раптом урвалося. Страшний голос замовк, і з ним, наче порубані, ущухнули й дитяче голосіння, і Даринин лемент. Тільки вітер завивав у солом’яній стрісі, та ворожба-молитва тихим струмочком лилася, м’яка, мов колискова. Вузлувата долоня лягла на дівоче чоло, лискуче від рясного поту, погладила. Заплющені Марійчині очі під повіками тривожно рухалися, бліді губи тремтіли.

Володимир Кузнєцов, “Гегемон”

Якщо ви дізнаєтесь хоч щось про цей проєкт, повідомте нам. Серйозно. Попередні наші спроби виявити автора двох альбомів музики нібито початку 1990-х виявилися намарними, однак не варто втрачати надію. Сам формат “віднайдених” записів, помережаних коментарями про “обмежений тираж”, “загублену касету” й “останній відомий запис”, може виявитися як справжньою архівною знахідкою, так і талановитою містифікацією, однак безперечно додає жаского присмаку. Немовби перший перегляд “Відьми з Блер”, тільки в аудіальному варіанті.

Якщо ж усе ж таки взяти надану історію за чисту монету, перед нами ― збірка треків із різних альбомів та запис живої сесії тридцятирічної давнини. Все, на що натякають назви ― це на певну обізнаність у давньогрецькій і -римській історії; подальшу детективну роботу можна було б вести над розпізнанням семплованих реплік із кінофільмів, однак ця робота ще чекає на своїх героїв. Часом очевидніші, часом зажовані майже до невпізнаваності семпли віршів Буніна чи хорового співу вплетені у характерне лоуфайне звучання з ретро-синтезаторами й вінтажними ударними ― цілком у стилі ранньої Некраїни чи інших контриб’юторів збірки Полин квітне. Сама ж музика Катівні з її тривожним мінімалізмом лишає приємне, однак бентежне враження ― наче після літнього дня потрапляєш у холодні катакомби чи підглядаєш у шпарину за чимось, що руйнує уявлення про звичний стан речей.

Релізи такого штибу автоматично піднімають актуальне питання архівної роботи ― адже багато творчих робіт доінтернетної епохи незалежності так і осіли у своїх творців, не діставшись ширшої публіки. Перевипуском старих записів наразі займаються лейбли Delta Shock і Шукай, а просвітництвом у загальномистецькому напрямі ― Амнезія, однак така діяльність потребує системного підходу й залучення профільних спеціалістів. Що ж, чудовий напрямок діяльності для майбутніх ентузіастів.

Tchornavidma & The House of The Hidden Light ― Celestial Clepsydra (2019)

Справжні снохідці ― це ті, що хочуть запам’ятати та зрозуміти. Вони раз-по-раз вертаються до спогадів про зустрічі з незнаним, часто тривожні й лячні, аби усвідомити, що саме вони бачили, який вплив це видіння мало на речову реальність і які риси притаманні цьому “щось”.

Євген Лір, Кшися Федорович, “Книга вигаданих неістот”

Кращими за сольні альбоми цих нерозлучних друзів можуть бути тільки їхні спільні релізи. Після абсолютно дивовижного спліту Чагарники Вогняних Пісень, примарній атмосфері якого міг би позаздрити Володимир Короткевич, минуло чотири роки, але Celestial Clepsydra анітрохи не повторює його стилістичну концепцію ― і це чудово. Звісно, кінематографічність обох проєктів лишилась у силі, однак достатньо трохи змінити акценти, і ламповість студії Довженко змінюється розмахом Рідлі Скотта (в хорошому сенсі).

Tchornavidma цього разу спирається на спокійний оповідальний стиль та синтетичні тембри: це комплексніші порівняно з сольними альбомами композиції, хоча й такою ж зухвалою мелодикою та багатошаровим аранжуванням. Крихка повітряна легкість “The Sunsong” із розміреними ударами дзвонів, обшир “Under The Diamond Arch” чи невідступна хода “Forest Full Of Amber Beams” ― музикант не зраджує гіпнотичному розгортанню теми як центрального елемента треку і встигає як слід роздивитися її з різних сторін, демонструючи відмінності різнокольорових граней. The House of The Hidden Light же пропонує повнокровні готичні картини з традиційно сильною мелодичною складовою, посиленою дзвонами, духовими та фоновим хором. І якщо “The Gates Of Atoll” просто-таки концентрує в собі найхарактерніші музичні риси проєкту, то маршеві “A Journey To The East” та “The Ships Of Heaven” нагадують епічні саундтреки Ванґеліса, з поступовим цілеспрямованим нарощенням потужності та могутнім оркестровим звучанням.

Не варто, мабуть, і нагадувати, що андеграунд ― саме те місце, де зустрічаються найцікавіші музичні ідеї, не обмежені вимогами комерційних течій. Якісна продуктивність обох проєктів Musica De Medianoche Records усі ці роки нагадує, що інтроверти здатні мандрувати дивовижними мистецькими світами, навіть не виходячи з дому ― і творчі їхні можливості обмежені лише їхньою фантазією.