Давид Храпла був, напевно, найнезвичнішим учасником компіляції “Дніпровія”, що відкрив абсолютно нову для нас сцену польового запису. Давид досліджує звукову атмосферу свого невеличкого польського міста Завадзьке, дбайливо записуючи місцеві індустріальні шуми і змальовуючи з їхньою допомогою аудіоландшафт свого щоденного життя. Його альбом “The Voice of Steelworks”, випущений у розпал ковіду 2020 року на тематичному польському лейблі Saamleng — один з найнеочікуваніших релізів, які нам доводилося слухати, надто якщо знати, що процес його упорядкування не настільки очевидний, як видається.

Рання індустріальна сцена, що виникла у 1970-ті в депресивних промислових районах Англії, частково надихалася звуковим довкіллям і намагалася відтворити фабричні ритми та шуми за допомогою саморобного електронного устаткування. Музиканти не обов’язково використовували безпосередньо індустріальні семпли, покладаючись більше на ідею імітації. Втім, цікаво, що процес так само працює і в зворотному напрямку: можна записати фабричні звуки та віднайти внутрішній ритм і структуру на самому записі. Для винахідливого митця такий вихідний матеріал нічим не гірший за роботу з аналоговою апаратурою, і саме це й робить Храпла у себе на альбомі — знаходить навколо себе цікаві звукові ідеї та перетворює їх на дещо інше.

Однією з розроблених свого часу Вільямом Берроузом магічних технік була техніка плейбеку, що дозволяла видозмінювати обрану магом локацію, записуючи її звуковий фон і програючи його на тому самому місці — створюючи, вочевидь, щось на кшталт впливового фідбеку. Сам Берроуз вважав це способом знищити місце й успішно застосував його на якомусь особливо ненависному йому кафе, змішавши попередньо записане аудіо зі звуками сирен та телевізійних вибухів і таким чином викликаючи у відвідувачів закладу підсвідомий дискомфорт. Хоча деструктивні наміри цього методу можуть викликати питання, сама історія пропонує цікавий психогеографічний погляд на наш життєвий простір, згідно з яким не лише місце формує нас, але й ми також здатні формувати його навзаєм.

“The Voice of Steelworks” і справді формує ідею звичного індустріального тла, що його не завжди помічаєш, навіть якщо він тебе щодня супроводжує. Типовим (у нашому розумінні) для польових записів чином, треки на платівці Храпли отримують прості, навіть аскетичні назви зі вказівкою на локацію, аби ми точно розуміли, що слухаємо ту чи іншу частину металургійного виробництва. Втім, корисно пам’ятати, що Давид переробляє весь оригінальний звуковий матеріал, нарізаючи його та складаючи наново. Подібне аудіополотно доволі цікаво розплутувати, намагаючись вгадати масштаб малопомітних правок та з’єднань. Як казав музикант у нещодавньому інтерв’ю, процес запису супроводжується певною творчою спонтанністю: можна мати певні очікування щодо того, що саме плануєш зафіксувати на плівці, але ніколи напевно не знаєш, яким буде кінцевий результат. Тож серед промислових скрипів, гуркоту та вискоту можна час від часу розчути сигнали сповіщення, розмови та інші ознаки людської присутності, що ненав’язливо нагадують про минущість моменту, який майже магічним чином лишився жити на записі.

Слухаючи цей альбом сьогодні, в охопленій війною та блекаутами Україні, не можна також не думати про нього з незбагненної ще рік тому точки зору. Поки ми вчимо географію країни за військовими мапами, ми також починаємо усвідомлювати масштаб знищеної російським вторгненням промисловості й насильницьки принесену в колись живі й гамірні міста та містечка тишу. Із подібним альбомом починаєш справді відчувати, наскільки втішним і підбадьорливим буває фабричний шум, якщо асоціювати його з життям.

Придбати альбом на Bandcamp