Другий альбом lo-fi/ambient проєкту Леоніда Жданова L’Arc de Langeron, який дебютував минулого року на нашому лейблі, побачив світ місяць тому на лейблі Система. «Les rêves de Satie» переосмислює твори французького композитора Еріка Саті, за допомогою оригінального саунддизайну вдихаючи у класичні композиції вайб магічного реалізму, гіпнагогії, приємних марень та теплоти ностальгії, і доводячи, що музика імпресіоністичної епохи цілком вписується в сучасний культурний та емоційний контекст. До релізу власник Системи Ваня Самокруткін поставив Леонідові декілька запитань про альбом та проєкт загалом, повні відповіді на які ми публікуємо зараз.

В. С.: У чому різниця в твоєї музичній практиці для Casa Ukrania та для L’Arc de Langeron? Чи більше в тебе свободи для експериментів в межах проєкту L’Arc de Langeron?

Л. Ж.: Я намагаюся не обмежувати себе стилістично в жодному зі своїх проєктів і загалом трактую кожен з них доволі широко за можливостями. Але якщо узагальнювати, то Casa Ukrania переважно фокусується на більш серйозній та похмурій музиці, а L’Arc de Langeron на цьому етапі оперує світлішою естетикою — ймовірно через те, що мені хочеться поринати в цьому проєкті в емоції дитинства. Навіть попри серйозну воєнну тематику першого альбому я відтворював у ньому невинний дитячий погляд на події, використовуючи для цього відповідні інструменти та мелодико-гармонічне наповнення.

В. С.: Опиши атмосферу свого релізу та особливості звучання L’Arc de Langeron?

Л. Ж. Цей альбом переосмислює класичні твори Еріка Саті, відтак атмосфера релізу значною мірою диктується настроєм оригіналу. За допомогою власних аранжувань та саунддизайну, зокрема гранулярному синтезу, я намагався вдихнути у ці твори додаткового вайбу магічного реалізму, гіпнагогії, приємних марень і теплоти ностальгії, доводячи, що музика імпресіоністичної епохи цілком вписується в сучасний культурний та емоційний контекст.

В. С.: Чим ти надихався при записі цього релізу, і як це вплинуло на його звучання?

Л. Ж.: Мій тато — франкофіл, тому багато в чому французька культура асоціюється в мене з дитинством. Мені пощастило в дитинстві відвідати Париж, що справило неабияке враження на формування моєї естетичної особистості. Також одними з найперших компакт-дисків у мого батька з’явилися «Les Chants Magnétiques» та «Équinoxe» Жан-Мішеля Жарра, й це була по суті перша почута мною електронна музика. Для «Les rêves de Satie» я вирішив цілеспрямовано надихатися фрацузькими виконавцями — Ocoeur, Arandel, Grégoire Blanc; крім того, я багато років є шанувальником Sonic Area, Twinkle (особливо альбому «le jouet») та Igorrr. Ще, безумовно, багато моїх джерел натхнення — кінематографчні. Моя любов до французького кіно стоїть на трьох китах — це Жан-П’єр Жене, Мішель Ґондрі і Кантен Дюп’є; і, звісно, особливе місце в серці відведене саундтрекам Александра Деспла.

В. С.: Які інструменти та софт ти використовував?

Л. Ж.: У цьому релізі поєдналися моя любов до дитячих інструментів та текстурних електронних тембрів. Зокрема, я записував власні той-піано, ксилофон та мьюзік-бокс, подарований другом із Польщі. Центральним електронним компонентом від початку задумувався синтезатор (звісно ж, французький) Arturia MicroFreak, і одним із початкових варіантів назви альбому навіть було «Grain de Satie» —переосмислення слогану інструменту, «Grain de Folie». Для підкреслення ретроспективності звучання також використовувалися сучасні репліки класичних електронних інструментів — Moog Theremini та стилофон, із записом яких мені допомогла дружина. Серед софтових інструментів найбільше використовувалися семплерні бібліотеки для LABS від Spitfire Audio та Decent Sampler.

В. С.: Як проходив процес створення релізу?

Л. Ж.: Спочатку моя дружина допомогла мені перенести оригінальний нотний матеріал Саті у midi для DAW. Далі я робив чорнові аранжування з загальними уявленнями про майбутні тембри інструментів, після чого присвячував кожному треку по декілька сесій саунддизайну, викристалізовуючи в процесі готові композиції. Цей варіант альбому відлежався місяць чи два, і тоді я переслухав його свіжими вухами та провів остаточну ревізію, фіналізувавши звучання в його нинішньому вигляді.

В. С.: Які концептуальні ідеї ти виражаєш крізь музику цього релізу? Що саме ти бажаєш донести до слухача?

Л. Ж.: Музика Саті більше ста років тому була своєрідною реакцією на хаотизацію світу з приходом нової епохи технологій та культурного зсуву, намаганням створити щось стабільне, естетично цінне та конструктивне на противагу політичним та соціальним крайнощам. Ми наразі переживаємо схожі тектонічні зсуви — Україна по суті опинилася в центрі глобального цивілізаційного конфлікту між об’єднанням авторитарних режимів та світовою демократією. Мені так само хотілося створити щось естетичне, конструктивне та ціннісно важливе, щоб підкреслити, що ми обираємо в цьому протистоянні бік демократичної цивілізації, де особистісний розвиток та вільна культура не просто можливі, але й невід’ємні складові суспільства.

В. С.: Чи пов’язані з цим релізом якісь особисті історії?

Л. Ж.: У 2000 році я вдруге побував у Франції з батьками, після чого мій тато сказав, що сподівається, що втретє у Францію повезу вже я його в дорослому віці. Багато років потому обставини склалися зовсім інакше, тому за неможливості зараз поїхати до Франції самому я вирішив символічно створити її музичну частинку вдома.

В. С.: Розкажи ще про себе, як про артиста.

Л. Ж.: Я тим чи іншим чином займаюся музикою вже близько двадцяти років, і для мене вона — важливий медіум висловлення моєї естетичної позиції. Я не люблю сірості в мистецтві, для мене воно має бути опуклим та виразним, незалежно від того, високе воно чи низьке за своєю суттю. Тому я не пишу абстрактної музики без концепції, суто для краси: для мене вона незалежно від поточного проєкту чи стилю завжди має висловлювати певну ідею чи задум, і, власне, саме з конкретної ідеї кожна нова композиція чи альбом і починається. 

В. С.: Чи хочеш ти додати щось важливе для слухачів? 

Л. Ж.: Мені видається, що культура — це привілей, і вона вимагає бекґраунду знань та постійного процесу розвитку. На жаль, у наші часи культуру активно витісняє «контент», проте мені хотілося б, щоб люди не забували про важливість особистісного розвитку та критичного мислення, що допомагатимуть їм відрізняти ціннісне від того, що тільки вдає з себе таке — причому у всіх сферах життя, від культурного споживання до політичного вибору.

 Альбом можна послухати на всіх зручних стрімінгах