Події Шоа, або ж Голокосту, в Одесі та області впродовж румунської окупації 1941–44 року забрали життя щонайменше 108 тисяч євреїв, до 25 тисяч із яких було розстріляно чи спалено живцем у порохових складах біля теперішньої площі Толбухіна. Попри масштабність трагедії й наявність уцілілих свідків, ця чорна історична сторінка майже не проговорювалася та не відрефлексовувалася неєврейським населенням міста, обростаючи міфами чи й узагалі забуваючись.

Однак ми переконані, що локальна історія мусить стосуватися кожного, незалежно від етнічної приналежності. Сьогодні, коли значна частина України зазнала російської окупації — методи якої мало відрізняються від методів колишніх ворогів — ще дужче постає потреба зазирнути в минуле. Побачити страшні паралелі. Відчути універсальність людського жаху. Спробувати хоча б із запізненням осягнути досвід, із якого світ не зробив належних висновків, і зрозуміти, що кожен із нас здатен змінити, аби подібне більше ніколи не повторювалося.

Інструментальний альбом Casa Ukrania “Habal Garmin” охоплює події від довоєнного життя одеських євреїв до ліквідації місцевих гетто та депортації жертв на масові місця страти. Звучання альбому зазнало змін після повномасштабного вторгнення, наслідки якого не могли не поглибити наше розуміння тих подій. Ми сподіваємося, що атмосфера цієї роботи зрезонує з переживаннями наших слухачів і вкотре підкреслить, що наші почуття виправдані, а зло має бути покаране.

Висловлюємо особливу подяку Олександру Бабичу, чия книжка “Одесса 1941-1944: Пережить оккупацию” вперше надихнула нас на створення цього альбому два роки тому і суттєво сприяла збагаченню наших знань про Голокост в Одесі. Також дякуємо Павлу Козленку та персоналу одеського Музею Голокосту за можливість практичного вивчення і надану літературу, і Володимиру Чапліну та Єврейському музею Одеси за вкрай плідну екскурсію та матеріали.

Підтримати альбом можна на Bandcamp або донатом від 10$ на lzhdanovpaypal@gmail.com. Також альбом можна отримати за донат від 200 грн на картку Приват 5363 5420 1618 9723 чи Монобанк 5375 4114 2076 3737 (щоб отримати лінк на завантаження, зв’яжіться з нами будь-яким зручним способом: написавши у приватні повідомлення на сторінку Casa Ukrania чи лейблу Khatacomb у Facebook, або на електронну пошту casaukrania@gmail.com чи khatacomb@gmail.com. УБД можуть отримати альбом на особливих умовах, зв’язавшись із нами будь-яким запропонованим способом. “Habal Garmin” також доступний для ознайомлення на всіх популярних стрімінгах.

Обкладинка — Анастасія Кобенко.

Відгуки про альбом:

Голокост в Одесі, переданий музикою: послухайте новий альбом гурту Casa Ukrania — Максим Комлєв для СЛУХ

Casa Ukrania присвятили альбом Голокосту в Одесі — Єлизавета Джулай для Neformat

Рев’ю у Ukrainian Field Notes XV — A Closer Listen (+ подкаст із нами для Resonance FM)

20 найважливіших українських альбомів 2022 — СЛУХ

Найкращі українські релізи 2022 року — Neformat

ACL 2022 Top Ten Rock, Post-Rock, Folk & Jazz — A Closer Listen

Пояснення до треків альбому:

Перша композиція Viglid слугує лейтмотивом усього альбому: цю початкову тему також можна почути в інших треках, де вона з’являється в різних контекстах. За основу теми бралися різні колискові на їдиші, тому що колискова — символ сім’ї, тепла і безпечного середовища: всього того, чого єврейські сім’ї позбулися під час Голокосту.

Єврейська громада в Одесі в різні часи складала до третини міського населення, і життя її було вкрай активним: школи, синагоги, ремесла, торгівля, мистецтво і преса. Одеська влада охоче надавала статус містян усім, хто міг прислужитися суспільству економічно, і євреям зокрема. Історія єврейського народу не вичерпується Голокостом; саме тому ми додали до альбому трек Krom, що втілює усю барвистість довоєнного побуту та діяльності й нагадує, наскільки багатий культурний внесок зробила юдейська громада у розвиток міста.

Румунські війська у супроводі окремих підрозділів німецької армії увійшли в Одесу 16 жовтня 1941 року. Облога міста тривала більше двох місяців — достатньо, щоб устигнути евакуювати частину населення й промисловості, але і щоб розлютити солдатів армії вторгнення також. Розповідаючи про перебіг бойових дій, радянська історіографія зазвичай зосереджувалася на героїзації оборони, незалежно від людських жертв; ми ж намагалися зробити трек Obloha Odesy якомога неприємнішим зображенням військової машини, що з лязкотом перемелювала десятками тисяч і нападників, і оборонців.

Перші дні окупації завжди страшні своєю невизначеністю: ніхто не знає, якою буде політика нової влади і що чекає на кожного мешканця захопленої території. Для нас, жителів міста, що уникнуло перевороту 2014 року лише силою опору проукраїнської громади, а окупації 2022-го — завдяки героїчним захисникам Миколаєва, було важливо збагнути цей лімінальний стан між порівняно безпечним минулим та невідомим майбутнім, віддзеркалений у треці Okupatsia. Здається, вісімдесят один рік тому все було так само, як і багато де сьогодні: шок, спроби втекти або зачаїтися, терор за національною ознакою, пошуки прибічників попередньої влади, випадки зради з боку сусідів і порятунку незнайомими людьми. Історія повторюється з іншого боку, і поки світ із запізненням робить висновки, ми намагаємося розділити чужий біль, сподіваючись хоч трохи полегшити його для всіх.

22 жовтня вже в окупованій Одесі дистанційно було підірвано штаб румунської комендатури на нинішній вулиці Маразліївській. Попри те, що вибухівку заздалегідь заклали радянські військові, відповідальність за теракт було покладено в першу чергу на євреїв. Наступного дня румуни та німці влаштували на вулицях міста терор, внаслідок якого було повішано або розстріляно щонайменше 5000 людей; життя декількох сотень із них обірвалось у самому центрі міста, на Олександрівському проспекті. Як згадував ці події Давид Ейзенштейн: “…я вийшов, мама відволіклася, я вийшов на вулицю, я не знав, що відбувається. Я дійшов до садочка, і побачив, як на ялинці висять іграшки, так висіли люди. Я пройшов від Жуковського у бік Єврейської, я пройшов пів цього садочка, на кожному дереві, це каштани, міцні, тоді ще були, вони й сьогодні міцні, висіли люди, і в нашому дворі сусіди показували — де євреї, де євреї, де євреї”. Атмосферу цього страху й заціпеніння намагається передати трек Prospekt.

Трек Dalnyk — свого роду квінтесенція і настрою альбому, і процесу роботи над ним. Композиція, присвячена жахам пішої депортації одеських євреїв до Дальника та інших місць масової страти, планувалася у колаборації, яка зірвалася через окупацію півдня України. Переосмислюючи альбом влітку 2022 року, у розпал повномасштабної війни, ми зрозуміли, що звучання має бути ще дискомфортнішим та агресивнішим: так до інструментарію цього треку зокрема додалися терменвокс і препарована скрипка, які створили несподівані для нас самих нерв і моторошність.

Частину євреїв, яких відправили у Дальник після першого тижня окупації, після прибуття “помилували” та відправили додому; повернувшись, вони виявили, що їхні квартири зайняті сусідами, а майно розграбоване. Читаючи щотижня новини з окупованих та знищених війною українських міст, ми не можемо не думати, як це — однієї миті втратити все, що маєш, лише через свою етнічну приналежність.

Одна ж із наймасовіших геноцидальних акцій румунської адміністрації в Одесі відбулася на порохових складах, розташованих біля нинішньої площі Толбухіна. Наказ 563 військового кабінету маршала Антонеску повідомляв: “Усіх осіб, що підпадають під дію наказу… від 23 жовтня 1941 року, зібрати в заміновану будівлю, яка вибухне. Це повинно статися в день похорону наших жертв”. Так до 25 тисяч євреїв та військовополонених — точну цифру важко встановити через хаотичність дій окупантів — було зігнано, зачинено і спалено живцем у колишніх будівлях артилерійських складів.

Коли ми тільки розпочинали дослідження цієї теми, виявилося, що попри величезну кількість жертв, про порохові склади чули далеко не всі одесити — тривалий час після війни про це не прийнято було говорити. Місце масового спалення нині забудовано сучасним житловим комплексом, і про нього нагадують лише два невеликих пам’ятники, сховані у дворах. Лише минулого року, до 80-річчя акції, місто почало обговорювати необхідність створення біля площі Толбухіна меморіального скверу. Треком Nakaz 563 і альбомом загалом нам дуже хотілося б привернути увагу до тих подій не лише жителів міста, але й усіх наших слухачів: історія нашого краю змушує нас ледь не щодня ходити по кістках, і найменше, що ми можемо — це усвідомлювати і проговорювати, хто жив і загинув на цій землі до нас і які висновки ми можемо зробити з їхніх жертв.

Усіх євреїв, яким пощастило пережити осінній терор 1941 року, у січні вирішено було зібрати в одному місці — гетто на одеській Слобідці. Йти туди доводилося пішки, по снігу, лише з найнеобхіднішими речами; до того ж більшість чоловіків молодого й середнього віку на той момент уже було вбито — з міста йшли жінки, діти та старі. Все, що довелося залишити, миттєво розкрадалося сусідами. Євреїв, що намагалися ховатися під слов’янськими іменами, вираховували. Неєврейському населенню, що згоджувалося ховати приречених, загрожувала смертна кара. Ті ж євреї, які доживали до Слобідки, відтерміновували неминуче — вже готовий був указ про їхню подальшу депортацію в область, на місця масових страт. Трек Ghetto розповідає про тягар виживання у нелюдських умовах гетто, з його тіснотою та антисанітарією, і водночас про гідність, яку євреї намагалися зберігати до останнього навіть за цих обставин.

У самому гетто євреї пробули недовго. За встановленою румунами “нормою” — 1000 людей на день — їх гнали пішки до станції “Одеса-Сортувальна”, саджали у вагони та везли далі, на місця масових страт. Цифри вражають: лише в одній Богданівці Миколаївської області за пів року 1942-го було вбито майже 55 тисяч людей, а ще тисячі — в Акмечетівці, Доманівці та інших, дрібніших таборах. Гетто було ліквідоване вже у червні 1942 року. Восени 1942-го, з майже третини від загального населення міста, в Одесі офіційно залишилося 68 євреїв.

Трек Ostanniy Etap увібрав у себе холод та відчай тієї фатальної для одеських євреїв подорожі, повільний рух крізь завірюху і монотонний гуркіт товарного вагону, що несе своїх пасажирів у нікуди. Декому вдалося вижити, відправившись на примусові роботи й дивом витримавши тамтешні умови, але для більшості той відкритий усім зимовим вітрам вагон став останнім прихистком і марною надією на порятунок.

Назва останнього треку і альбому виникла ще до самого альбому: містичний вираз Habal Garmin — “дихання кісток” — з’являється у “Големі” Ґустава Майрінка, одного з найважливіших для нас письменників. Дія “Голема” розгортається в єврейському гетто у Празі — місці, якого більше не існує, окрім як у літературній пам’яті; так само не існує вже й тієї єврейської Одеси, про яку так багато й натхненно писали колись. Жива й самобутня спільнота, що складала третину міста, зникла, лишивши по собі декілька сучасних релігійних громад часів Незалежності та стеоретипізований туристичний міф. Проте якщо поставити собі за мету, якщо вдивитися в обриси пам’яток старого міста і вслухатися в дихання культурного вітру, досі можна іноді вловити той вільний, гордий і ні на що не схожий дух одеського єврейства, який, хоч і був вирваний із корінням, все ж устиг зробити це місто саме таким, яким воно є зараз і буде надалі.