За вже щорічною традицією, восени в нас накопичується достатньо цікавих нових українських релізів для дайджеста. Однак цього року розмови про музику даються нелегко. З одного боку, українські музиканти вперто продовжують працювати у будь-яких, навіть надскладних, умовах. З іншого, кожен альбом чи ЕР 2022-го несе на собі неминучий відбиток війни, і навіть написана до 24 лютого музика, як виявилося, виразно передвіщала майбутні події.

Після деяких вагань ми вирішили зафіксувати цю мить, як є: порфелексувати на тему того, як змінило наше ставлення до музики повномасштабне вторгнення, і написати про декілька свіжих осінніх релізів як нагадування про те, чого вкотре намагаються позбавити нас вороги і чому їм це вже ніколи не вдасться.

Signals Feed The Void — Монумент

Коментуючи свіжий EP, постпанк-дует Signals Feed The Void розповідає, наскільки важливо для них 2014 року було писати пісні українською. Нині історія прискорено заходить на нове коло: нова хвиля російської агресії, новий сплеск українізації, новий етап еволюції української музики — і нове прочитання вже, здавалося б, добре знайомих тем.

Обидва треки, “Монумент” і “Постамент”, були написані до війни, але попри те, все одно добре працюють як дзеркало часу. Дві половинки релізу — як зліпок амбівалентного настрою сучасного українця, де пліч-о-пліч співіснують бажання стабільності і жага до оновлення, песимізм і надія, страх і лють. Монумент — це, звісно, метафора старого, що буде зруйноване; якщо все йтиме за планом, для постпанк-сцени це означатиме повний розрив із російською мовою текстів та остаточну переорієнтацію на національно-західний наратив. Нова українська пісенна традиція — зухвала, сердита й гостро сучасна, говорить про інтуїтивно зрозумілі для слухача проблеми і штовхає його до активних дій; це Signals Feed The Void гарно демонструють на власному соціальному прикладі.

Vlad Suppish і Світлана Кострикіна — Пісок

Пісок — спільна літературно-музична композиція від Vlad Suppish та Світлани Кострикіної — мимовільний продукт свого буремного часу: оповідання Світлани було написане під час евакуації у Вільнюс, а саундтрек Влада до нього — у деокупованій Бучі. Дві складові одного цілого, неочевидно пов’язані — так само як неочевидно пов’язані між собою двоє героїв оповідання, що існують в різних місцях, проте обидва є маленькими піщинками єдиного всесвіту.

Пісок — влучний образ, що прослуховується на кількох рівнях: і у теплих гранулярних переливах електроніки, і у колажних плямах літературного тексту, що кількома штрихами змальовує особисті драми персонажів. Великий океан піщаних дюн сиплеться мільярдами частинок, які злагоджено взаємодіють між собою, створюючи водночас відчуття власної незначущості перед безмежністю космосу та важливості як його елемент, що дивовижним чином з’явився на світ. Пошуки сенсу існування гостро відгукуються кожному українцю, що боїться робити недостатньо й водночас пишається кожним своїм маленьким внеском, проте коли життя висить на волосині, цінність його зростає, як ніколи.

Міні реліз Влада на основі музики до оповідання можна послухати тут; також можна почитати окремо оповідання Світлани.

Sora — Nefas

Новітня історія української музичної сцени — це історія того, що ми втрачаємо й набуваємо через російську агресію. Учасникам дуету Kadaitcha вдалося вибратися з окупованої Нової Каховки, забравши з собою лише архіви з записами, і цінність цих врятованих записів важко висловити словами. Юрій Самсон, що працював над випуском релізів навіть з окупації, нещодавно представив написану в той період електроакустичну композицію на фестивалі у Вільнюсі, а тепер ділиться ще одним власним альбомом — у форматі джазкорового тріо Sora.

П’ять треків альбому Nefas — щільний і хаотичний, однак не позбавлений логічної внутрішньої структури сплав бібопу та електронних фактур, чіткої ритм-секції й зухвалих саксофонних імпровізацій, легкості джазу та обтяженості квазіметальних рифів. Нова Каховка в особі Самсона та колег укотре дивує безмежністю професійного підходу та авторською винахідливістю, змушуючи вболівати за безцінний людський ресурс. Попри вимушену оперативну тишу з південних територій, дуже чекаємо на хороші деокупаційні новини і сподіваємося, що всі музиканти зможуть скоріше повернутися додому.

Gamardah Fungus —Metamorphosis

Багато артистів, випускаючи зараз написані до війни релізи, відзначають, наскільки їхній настрій віщував майбутні події. Gamardah Fungus доводять цю тезу своїм альбомом Metamorphosis, що пропонує доволі зрозумілу, хоч і багаторівневу концепцію перетворення; з одного боку — надихаючись Кафкою та екзистенціальною філософією, а з іншого — віддзеркалюючи внутрішній процес, що через нього так чи інакше проходить нині кожен мешканець України. 

Відтворюють процес метаморфози музиканти через конструювання пливкого й позбавленого структурних чи тональних орієнтирів звукового простору: увесь альбом — це рух, перетікання й трансформація джерел звуку. Фрагментовані гітарні імпровізації вплітаються у щільний потік гранульованої фактури, що водночас нагадує дзижчання комах, космічні шуми та електроімпульси людського організму, тим самим дозволяючи прочитувати музичний задум на будь-якому рівні від мікрокосму до макрокосму. Зважаючи на вражаючу багатошаровість та деталізацію звукового полотна, цілком можливо, що це — найдовершеніша, найакадемічніша й найавангардніша робота гурту на сьогоднішній день.

Ginger Snap5 — Make Me Bad

Ginger Snap5, одеський брейкбіт-проєкт в особі Романа Сороки, вже деякий час перейшов на формат низки синглових релізів, проте зрештою все ж зібрав їх, допрацювавши, в новий альбом. Зокрема, до минулорічних англомовних треків додалися й цьогорічні, що створювалися вже під час війни й увібрали в себе непідробну лють. За умовами поширеного суспільного консенсусу, гнів — значно краща й конструктивніша емоція за розчарування чи сум, тож попри безумовну необхідність інколи порефлексувати у спокійних умовах, спільнота так само потребує й можливості випустити пару.

Музика Ginger Snap5 завжди орієнтувалася на активний танцювальний формат, проте в нових умовах починає грати зухвалими барвами. Трек “Zaida” — просто-таки уособлення актуального протестного настрою: “Ми українці, ми — летальна зброя // Пиздуй кацапе на свої болота”. Агресивно? Так, але як заряд бадьорості й бажання докладатися до спільної перемоги, напрочуд дієво. Рекомендуємо слухати принаймні раз на день і ставити на рінгтони.

Zerfallsordnung — Gnome Dome Comes

Нідерландський проєкт Zerfallsordnung не приховує свого захоплення класичним сегментом дарк/неофолку, а отже, їхній лонгплей Gnome Dome Comes (перший повноцінний реліз після минулогічного демо) містить усе найкраще від жанру: мінімалістично-ліричну гітару, декламації у стилі лунарного Джона Беланса та іронічну тематику. Альбом, цілком і повністю присвячений гномам, ідейно нагадує відомий вузькому колу двотрековий реліз супергурту The Nodding Folk, на якому клеїв дурня квіт британського езотеричного підпілля. Однак навіть у цьому далекому зарубіжному релізі відлунюють близькі нашій країні реалії: лише нещодавно гурт брав участь у компіляції Dniprovia, а в запис нинішнього лонгплею влилася українка-переселенка з Запоріжжя.

Gnome Dome Comes із цілком серйозним виглядом вибудовує свою внутрішню міфологію, накладаючи кровожерливі тексти на грайливі польки, читаючи замовляння під дзвін перкусії й загалом покладаючись на стилістичні контрасти. Якщо колись попкультурні уявлення про гномів схилялися або до диснеївських компаньйонів Білосніжки, або до мізантропічної низки персонажів “Гобіта”, то нині саме час згадати, що в багатьох локальних міфологіях ельфи, гноми та споріднені з ними істоти бували аж ніяк не добрими. Тож якщо на прогулянці європейськими лісами вам трапиться усміхнений маленький чоловічок, що пританцьовуватиме й награватиме на казу, краще про всяк випадок оминути його стороною. 

З іншого боку, зустріти навіть найзловіснішого гнома очевидно краще, ніж росіянина.