Подейкують, нібито всі творці є амбіційними особистостями, зацікавленими в екстенсивному поширенні власного доробку. Однак андеграунд – усього лише зменшена подоба загального музичного руху: тут є власні міжнародні зірки, що викликають благоговійний трепет у юних слухачів, та локальні артисти, які отримують спокійне вдоволення від самого творчого процесу. Є й ще одна категорія – ті, хто пише переважно “у стіл” та діляться записами у дружніх переписках. Невідоме, втім, не дорівнює невмілому: на зворотному боці музичної індустрії можна знайти рідкісні скарби, які хочеться не тільки зберігати роками в особистій колекції, смакуючи як вишуканий звуковий делікатес, але й інтимно радити справжнім поціновувачам – навіть якщо їхнє коло ненабагато ширше за авторське.

Один з таких прикладів – спліт 2015 року “Чагарники Вогняних Пісень” від двох надінтровертних сольних проєктів, київського Дім Потаємного Сяйва (він же The House Of The Hidden Light) і запорізького Чорнавідьма (також Tchornavidma або TVidma). Лаконічне десятитрекове задоволення, що переносить у світ готичної літератури та ghost stories, зокрема творів Івана Барщевського чи його відомішого земляка Володимира Короткевича. Кожна нота цієї музичної картини дихає вишуканістю романтичного минулого, що балансує між стриманим раціоналізмом, передвісником нового часу, та непозбувним архаїчним тяжінням до незвіданого, непояснюваного, непойменованого.

П’ять перших композицій від проєкту Дім Потаємного Сяйва – безперечна данина аристократизму епохи з її неквапними світськими ритуалами та піднесеним ставленням до етики й естетики. Навіть невмолимий часоплин, що підточує традиції поступовим відцвітанням, не дозволяє смиренно схилити голову перед вимогами сучасного світу. Тому навіть у запилюжених залах, що давно вже не знавали пишних прийомів, досі танцюють примари, відлунюючи у похмурих коридорах запустенілих маєтків дзвонами та вальсовим кроком (Старосвітські руїни, Маєток Пані М.). Героїчне минуле гримить літаврами та важкою міддю, дзвенить обладунками у композиції Гайнарський сад та сторожкими фігураціями клавесина відтіняє тривожні висловлювання тромбонів у Жовтих могилах. Однак найблискучіший номер тут – Інфернологія та демонознавство, химерна макабрична хода углиб віків, де піцикато струнних незворотно крокує до смерті, скрадливу тему постійно перехоплюють то ксилофон, то фортепіано, то духові, а невагомі голоси переплітаються з міддю, одноголосно констатуючи скорботний, однак гордий відхід у нікуди.

Контрастно, однак анітрохи не суперечливо до попереднього, продовжує оповідь Чорнавідьма: друга половина альбому, підхоплюючи межовий настрій релізу, починає невмолимий катабасис у сферу ірраціонального. Тут немає нічого категоричного й однозначного, тільки максимально незатишний звуковий контекст, сповнений дрібних деталей та викривлених ритмічних комбінацій. Із першого ж треку, Викарбувано світлом, ми потрапляємо у царину дисонансів, і невідомо, що більше нагнітає атмосферу – дзвінкі абстрактні мелодичні фігурації, недружнє шипіння ударних чи далекі потойбічні різнотемброві голоси, що раз у раз виринають у найнеочікуваніших кутках аранжування. Зик з поламаного хреста продовжує занурення низкою примарних акордів у супроводі чіткого серцебиття. Щось зловісне і мстиве стежить за слухачем із темряви, й навіть мелодичні утворення, що виринають із гармонічного туману – підкреслено незграбні, ламані й судомні. А от початок композиції Палаючий моноліт може здивувати раптовою мажорністю, розгойдуванням колиски бандурних гармоній під рівномірний шурхіт тамбурина та простою незатійливою мелодією на синтетичній флейті. Звісно, не все так просто, й остання третина треку все одно повертається до хаотично-дисонантних переборів, що стверджують перемогу потойбічного над живим.

Своєрідна кульмінація цієї половини спліту – трек Воно зникає у мармуровій куряві, сповнений примарного стукоту, шереху й скрипу, що постійно втручаються у невимовно тривожні й похмурі мелодичні переливи та підводять до раптової зупинки у фіналі – мовчазного очікування неминучого. Завершає реліз чудова композиція Скляний небіжчик, назва якої дає вичерпне уявлення про створюваний образ, про ламані й неприродні рухи істоти, що самим лише холодом власної присутності кидає виклик звічному теплому повсякденню.

Чагарники Вогняних Пісень – альбом, що, імовірно, ніколи не отримає широку авдиторію, але від того лише цінніший, як і все рідкісне, незвичне та неповторне. Справжня знахідка для дослідників забутих сторінок минулого, адептів мелодичного мистецтва минулого та хоробрих мандрівників по той бік буття, готових до найнезбагненніших та найнебезпечніших відкриттів. Іноді варто просто уважніше придивитися, й тоді світ сам почне розкриватися з найяскравіших і найнезвіданіших своїх сторін.

https://mdmmusic.bandcamp.com/

https://tchornavidma.bandcamp.com/

https://thehouseofthehiddenlight.bandcamp.com/