Таких музикантів зустрінеш не щодня. Присмерковий австралієць Bain Wolfkind – людина-таємниця, феномен навіть за мірками нонкомформізму андеграундної сцени. Темні окуляри, потужний глибокий голос і дбайливо культивований образ нетверезої рок-н-рол-зірки, що отримує натхнення просто з пекла.

Bain Wolfkind – колишній ударник та бек-вокаліст культового австрійського гурту Der Blutharsch. Останні кілька років він виступає сольно у США та рідній Австралії, в тому числі на розігріві австралійських концертів Death in June. А влітку 2015-го раптово приїхав в Україну, відігравши два концерти з місцевими гуртами у Києві й Одесі.

Втім, ніхто не розкаже про музиканта краще за нього самого, тож Bain Wolfkind трохи піднімає завісу таємниці й відповідає на питання українських слухачів.

Photo by Ang Roberts

BW: Важко сказати, що вперше підштовхнуло мене до музики: можливо, належність до панк- і андеграундних рок-тусівок у юнацькому віці. Абсолютно точно творчому самовираженню допомогли детективна література (Реймонд Чандлер, Джим Томпсон та Джеймс Еллрой), кіно (нуар і детективи) та кіносаундтреки, а також Джим Моррісон і Алан Веґа.

Я починав наприкінці вісімдесятих під назвою Korrective Services: драм-машини, металева перкусія, польові записи з будівництв, плівкові лупи й нарізки, а ще модифіковані гітари й машини для генерування ритмік-нойзу, які я сам збирав із листового металу та старих електричних моторів. Пізніше у мене з’явилися старий семплер та синтезатори, і я прийшов до структурованішої музики, зрештою зібравши у середині дев’яностих гурт Novo Homo. Приблизно тоді ж ми з Джоном Мерфі записували матеріал під назвою Blood and Iron.

Саме Джон Мерфі, перкусійна легенда постіндустріальної сцени, познайомив Бейна з Альбіном Юліусом, лідером Der Blutharsch, під час спільного австралійського туру останніх із Death In June у 1999 році. Дізнавшись, що Бейн планує переїхати до Австрії, Юліус узяв його до гурту ударником, спершу тимчасово – але той зрештою затримався на довгі 12 років.

Свою першу сольну роботу, чотиритрековий ЕР “Love Letters”, Bain Wolfkind записав у Сіднеї та видав на лейблі Юліуса Hau Ruck! у 2004-му. Далі були два лонгплеї – “Music For Lovers & Gangsters” та “The Swamp Angel” – і кілька EP; останній із них, “You‘re Surely Gonna Die” – на Not Just Religious Music, власному лейблі King Dude.

Музика Bain Wolfkind – ідеальний саундтрек до склянки віскі та неймовірної побрехеньки у прокуреному барі або підвальному клубі. Вона дивовижним для неамериканського артиста чином віддзеркалює глибинну темну сторону американської культури та сплітає у собі всі можливі й неможливі жанри – блюз, альт-кантрі, південний рок, електроніку й те, що західний слухач визначив би як folk noir. Пісні про покидьків та бандитів, повій та сутенерів, п’яниць та лінчувальників. Щиросердні зізнання й захоплені, розказані з великою симпатією людські історії.

Естетика й тематика неминуче потребують релевантного концертного образу. Деякі українські слухачі узяли сценічні штуки музиканта – поглинання одного пива за іншим, жонглювання мікрофоном та зализування зачіски між куплетами – надто близько до серця. Надто вже разючий контраст із серйозними постіндустріальними та неофолковими артистами, що виступають у строгих костюмах і без тіні посмішки розмірковують про проблеми всесвітньої важливості. Демони Бейна значно життєрадісніші й комунікабельніші: далеко не кожний ставиться до своєї творчості з такою іронією.

BW: Сцена – чудове місце для реалізації своїх протизаконних, ковбойських, зіркових, фашистсько-диктаторських, рок-н-рольних та гедоністичних фантазій (адже мало кому вдається втілити їх у реальному житті). І, звісно, виконавець – це сполучна ланка, через яку слухач проєктує власні фантазії. Мені подобається як розважати, так і дратувати публіку – це вже залежить від самої публіки.

Серед моїх текстів є автобіографічні, є прикрашена правда, а є й цілком вигадані історії, написані суто для розваги – власної й, сподіваюся, слухацької теж.

Гедоністичні фантазії вже фігурували у музиці попереднього проєкту Бейна, Novo Homo. Два релізи, “In Some Brutal Way He Was An Artist” та “Private Hell”, що вийшли на початку 2000-х на Hau Ruck! – неприхована сатира у грубій маршал-індустріальній обгортці.

BW: Novo Homo був іронічним трактуванням маршалу та електропопу, що піднімало теми гіпермаскулінності, садомазохізму й криптофашизму. Ми виступали здебільшого у сіднейських гей-клубах, бо серйозна електронна сцена просто не врубалася в іронію. У мене ще лишилася жменя невиданих записів, які я, можливо, перекомпілюю для інших потреб, однак сам проєкт відроджуватися вже не буде.

Були й інші сайд-проєкти, наприклад, декілька олдскульно-індустріальних треків під вивіскою MENSCH вийдуть на лейблі Old Captain на початку 2017 року. Серед моїх улюблених колаборацій – Bordelle Militare, SEXISDEATH, Annihilvs Power Electronix, Theologian і David E. Williams.

Правду кажучи, Bain Wolfkind – один з найвідоміших австралійських музикантів. Наше звичне уявлення про музичну Австралію обмежується індустріальним гуртом SPK й тим фактом, що саме там в останні роки осів Дуґлас Пірс, тож гріх не скористатися шансом дізнатися трохи більше про місцевий андеграунд.

BW: Не надто уважно стежу за австралійськими гуртами, лейблами та стилями, але з того, що роблять мої друзі, можу порекомендувати Exek, гурт гітариста Bain Wolfkind Альберта Вольскі, а також Skull & Dagger, Vacuum, Repairs, Military Position та Armour Group.

Приїзд Бейна в Україну став його першою появою в Європі за перші три роки, і здається, за час перебування у країні музикант став справжнім її прихильником, тож ми не могли не поцікавитися його думкою про поточну геополітичну ситуацію. Офіційна Австралія підтримувала Україну протягом місяців війни, однак населення переважно знає про ситуацію в країні не з найкращого боку – передусім через авіакатастрофу MH17 з австралійцями на борту над окупованою частиною східної України.

BW: Я пишаюся тим, що я вастралієць, хоч і не можу назвати себе найбільшим патріотом. В Австралії свого часу осіло багато радянських біженців; мій дід, наприклад, був вихідцем із Варшави, тож я з дитинства мав уявлення про жахи комунізму та про те, що відбувалося за Залізною завісою у Польщі та інших окупованих країнах.

У нас раніше небагато знали про Україну, однак тепер, після падіння МН17, на мапі її знайде кожен – усі прагнуть відповіді за 38 загиблих австралійців. Загальна поширена думка – що літак збили підтримувані Росією сепаратисти. Австралійська влада надавала Україні нелетальну військову допомогу, віддала розпорядження про відкриття у Києві першого посольства Австралії, а наш міністр закордонних справ – одна з основних рушійних сил ООН у незалежному трибуналі, що розслідує обставини падіння MH17.

Україна прекрасна! Я чудово бавив час, особливо сподобалося плавати п’яним як чіп у Чорному морі.

Насамкінець ще раз надамо слово музиканту та попросимо його відповісти на декілька бліц-питань про особисті вподобання.

BW: Улюблені записи: У меня величезна колекція вінілу, CD та касет, але я не заморочуюсь різними форматами. Найчастіше я просто слухаю музику в машині. Гадаю, три записи, які я досі обожнюю – це The Stooges – “Fun House”, Scraping Foetus of the Wheel – “Hole” та Chrome – “Third From The Sun”.

Література: Всіляко раджу “Pimp” Айсберга Сліма, будь-які твори Джима Томпсона, Реймонда Чандлера і Джеймса Еллроя, книги Герберта Осбері про нью-йоркське кримінальне середовище та вуличні банди “All Around the Town” і “Gangs of New York”, а також книги Девіда Саймона про балтиморский кримінал і наркозалежність “Homicide” та “The Corner”.

Подорожі: Люблю подорожувати, особливо у південно-східну Азію, відвідувати священні храми – цікавлюся буддизмом та індуїзмом.

Плани: Я тут завів декілька друзів серед нью-йоркских стендап коміків, хотів би, можливо, й сам спробувати. Але взагалі зараз готується новий альбом, “Hand of Death”.