Джером Ройтер – людина видатних інтелектуальних та френологічних якостей, і з цим не посперечатися. Своє почесне місце на неофолковій сцені люксембуржець заробив не в останню чергу винятковою працьовитістю – з дебютного 2005-го релізи Rome стабільно виходять щороку, й тільки минулого 2016-го їх було одразу два. Rome можна вважати своєрідним символом європейської серйозності: величенькі концептуальні альбоми з текстами кількома мовами й численними культурно-історичними посиланнями – такому бекграунду можна тільки позаздрити. Підступитися до проєкту з таким змістовним багажем може бути непросто, та саме цей виклик і приваблює досвідчених слухачів, для яких музика є способом і приводом розширити власну ерудицію в цілковито різних сферах.

Залишивши повний склад гурту після концерту у Гронінгені, Джером прихопив із собою чарівливого гітариста Еріка Бекера й акустичним дуетом розпочав великий європейський тур із двох українських концертів – у Києві й Одесі. Києвський Asylum залюднився без проблем – даркфолкери до України досі доїжджають рідше за ретровейверів, поголос працює чудово, а Джером ще не настільки старий, щоб не викликати інтересу навіть у молоді, що вже казати про старий столичний неформатний прошарок. Маленький простір клубу навіть додавав цікавості – попри очікування, багато знайомих облич загубилися в тісному натовпі: не порівняти з позаторішнім концертом, де візуально співставна кількість публіки тонким шаром розмазалася великою залою київського Atlas’у.

Акустичний Rome справляє інакше враження, ніж фул бенд: попри всі плюси повноцінних студійних аранжувань та їхніх концертних варіацій, дві гітари та голос повертають до витоків жанру. Стара Європа у Джерома звучить благородно й меланхолійно; музиканту властиве переконливе вміння розповісти довгу історію й дати їй стриману оцінку, не вдаючись до надмірної емоційності. Акустика ж дозволяє й без того неквапливим пісням ще більше розтікатися простором, акцентуючи їхній ліричний аспект та легкий природний присмак песимізму – данину характерній неофолковій ностальгії за золотими часами цивілізації. Навіть цнотливі жарти Джерома та незмінна усміхненість його гітариста не надто розбавляють загальну заспокійливу атмосферу – поки пісні плавно змінюють одна одну, а голос зберігає рівномірність, слухачі перебувають у колективному трансі, з якого остаточно виводить лише занадто швидке закінчення концерту: трохи нових пісень, трохи старих, дещо кокетливо зіграна на біс фінальна Swords To Rust, от, власне, і все. Камерність події, спорідненої з європейськими концертами й фестивалями “для своїх”, безперечно додає душевності – усі погоджуються, що Rome дуже милі й відверті, а формат вечора наближається до теплої дружньої зустрічі. Можливо, саме цього не вистачало гуртові два роки тому на великій сцені – саме такої крихкої й довірливої атмосфери, де якщо й розмовляти, то тільки пошепки, а підспівувати – півголосом.

Єдине, про що можна пожалкувати, це що між інтелектуальним і магічним полюсами Ройтер, схоже, назавжди обрав перший. У творчості Rome є всі необхідні компоненти – правильний вестор, чесна емоція і європейська якість виконання; бракує тільки фінальної невловимої іскри, здатної запалити музику невидимим чарівним вогнем – адже саме це особливо цінувалося у середовищі засновників сцени, які приділяли магічному змісту ледь не більшу увагу за ідеологічний. Утім, попри все, Rome добре розуміє сутність власного шляху, і якщо комусь і нести досі молодими руками знамено європейського даркфолку, то саме таким музикантам, як Джером – серйозним, ерудованим і працьовитим. А магія все одно прокладе собі шлях – якщо й не тут, то в іншій, геть неочікуваній подобі.