Мода приходить та йде, ідея ж залишається. Хвиля популярності готичної музики, що захлеснула українських неформалів у другій половині 2000-х, відринула, залишивши найвідданіших шанувальників. Але навіть у найкращі роки нечисленні прихильники старої школи почувалися не в своїй тарілці серед масового слухача, який не звик заглиблюватися в історію музики далі, ніж на п’ять років.

Утім, єдиний український deathrock-дует Old Cat’s Drama легко перетворив свою шляхетну старомодність на незаперечну перевагу. І поки локальна темна сцена змінювала обличчя й формати, Герольд та Дівуар неспішно випустили ЕР й альбом, завоювали увагу слухачів на кількох континентах і навіть представили країну на польському фестивалі Return to the Batcave. А на дозвіллі — пронесли олдскульну готику до київських техноклубів і твердо вирішили будь-що популяризувати улюблену музику в Україні.

Сьогодні Old Cat’s Drama розповідають, які хитрощі допомагають здобути популярність на Заході, навіщо варто пускати гіпстерів на готичні вечірки і як за дві хвилини відрізнити дезрок від будь-якої іншої музики.

Герольд: Я почав цікавитись олдскульною готикою та іншими нішевими рухами році в 2009 й одразу ж виявив, що в Україні цієї музики немає. І вже в ті часи у мене почали закрадатися підозри, що пора вже й самому щось робити. Хотілося якісних вечірок за олдскульною темою, але якщо не зробиш сам, ніхто інший не зробить. Про цю музику знала катастрофічно мала кількість людей.

Дівуар: У нас були готи, які не знали, що таке готика. Я пам’ятаю свої діалоги на вечірках: кажеш комусь — чув, Bauhaus новий альбом записують? А тобі у відповідь — а хто це такі? Раніше ж не було таких потужних соцмереж, як зараз, шукати інформацію було складніше, та й слухач був дуже ледачим.

Герольд: У мене, звісно, з’явилась ідея розпочати власну творчість, і я вирішив, що гратиму дезрок.

Дівуар: Мало хто тоді розумів, що це таке. Зараз, наприклад, гіпстери захопилися постпанком, тож усі уявляють, як звучить постпанк; але у 2008 році знайти таких людей було практично неможливо. Наприклад, басиста, який знає, як грати готикрок: здавалося б, що там — бум-бум-бум-бум, але ж ні. Усі знають, як грати метал, але ніхто не знає, як грати будь-який інший жанр.

Якоїсь миті я захопився Christian Death, батьками-засновниками й еталоном дезрок-музики, і придумав проєкт Rubedo Fails: просто сидів сам удома з гітарою й записував дезрок із віршами російською. На той момент сцени ніякої ще не було, і мені здавалося, що Rubedo Fails — це круто, тому що це дезрок, схожий на Christian Death, тільки ще й російською, з похмурими суїцидальними віршами про смерть, про кислоту, що роз’їдає тебе зсередини, й таке інше. Але мені не подобалися результати; я записав цілий ЕР, але так його нікому й не показав, бо мені здавалося, що чогось не вистачає.

Зрештою ми познайомилися з Герольдом і вирішили пограти разом. У нього були кілька текстів, у мене — кілька готових рифів, тож на його день народження 2010-го ми просто зняли на ніч репбазу, запросили ще людей і непогано піджемили. Так і народилися перші пісні Old Cat’s Drama.

Герольд: 2011 року ми випустили ЕР Pretty Things і якраз потрапили на велику хвилю розквіту дезроку в СНД. Стало зрозуміло, що його тут слухають. У західних країнах, наприклад, інша картина: там є невелика кількість відданих фанатів, які дезрок слухають постійно. Був, звісно, тимчасовий хайп на початку 2000-х, коли стався такий собі Cinema Strange-ревайвал, але в принципі, явище тримається в одній точці.

Дівуар: Дезрок — нішева музика, вона має на заході постійну аудиторію, яка ретельно стежить за сценою. Нам було легко знайти свого слухача, тому що у світі дуже мало релізів. Ми зараз заходимо на last.fm і дивимося, що у нас більше слухачів, ніж, наприклад, у нового альбому Chrysalis Morass. Але ж це мегакруті хлопці, які все життя грають цю музику і сильно вплинули на сцену. І ось їхній новий альбом слухають менше, ніж наш. Не тому, що вони гірші — просто гурт слабо займається рекламою і соціальними зв’язками. У цій старій гот-тусівці часом складно взагалі дізнатися про те, що вийшов новий важливий реліз, тому що сцена продовжує жити за законами 80-х: записали альбом, надрукували тисячу копій і продають їх у крамницях, і якщо хтось раптом його оцифрував — алілуя! Old Cat’s Drama має слухачів просто тому, що в інтернеті нас більше.

У вроцлавського фестивалю Return to the Batcave, на якому ми виступали, є власний лейбл, де вони видають для Польщі та навколишніх регіонів усіляку готику, починаючи від великих проєктів на кшталт Christian Death і Lebanon Hanover. І ми в них теж видавалися. Це навіть не лейбл, а щось на кшталт магазину дисків: контрактів ніхто не підписує, ми просто надсилаємо йому майстер-копію, він друкує диски, частину продає сам, частину віддає нам, і на цьому наша співпраця закінчується. Так ось, наприклад, для нових гуртів, не підписаних на лейбл, існує суворе правило: обов’язково надсилати фізичну копію релізу, ніякої цифри. Це якраз до питання ортодоксальності сцени.

Photo by Zoya Shu

Назва гурту була у Герольда від самого початку, причому він так не зміг мені її пояснити, але я потім зрозумів сам. Я питав у нього — чому Old Cat’s Drama? І Герольд говорив — розумієш, це такий старий кіт, він помирає, і в нього драма. Це потрібно відчути.

Перший концерт у нас був у дивному місці, з дивним складом гуртів і навіть із приїздом міліції. Кумедна історія: перед виступом ми репетирували два кавери на Christian Death, і особисто для мене ці дві пісні були дуже схожі. У результаті я зробив плейбек кавера на одну пісню, а запустивши його на концерті, почав грати іншу. Не відразу розібрався, що не так. Але, хоч ми і не були зіграні до пуття, нас тоді добре прийняли, тому що таку музику тоді ніхто не грав.

Герольд: Наживо ми звучимо геть інакше, ніж у записі. Більш емоційно, зухвало, шалено. У нас зараз, до речі, запланований новий ЕР, незвичний, грубіший, у бік готпанку — back to the roots.

Дівуар: Наш альбом Come and see — дуже готичний, я спеціально робив щедрі аранжування зі струнними, органами тощо. А зараз ми хочемо зробити повний його антипод, похмурий панкрок, протодезрок — дезрок-то, по суті, виник із панкмузики. Якщо пояснювати коротко, то панкрок грали в Британії і в США. У Британії він еволюціонував — або деградував, на ваш розсуд — у постпанк. Це просто суперечливе питання: постпанк багатший музично, але менш емоційний. Ну а постпанк, своєю чергою, перетворився на готикрок.

У США постпанку як такого не було, але одним із відгалужень панку став дезрок. Це панкмузика з горор-тематикою, з болісно інтроверсивною тематикою, де наголос робиться на сильну емоційну складову. Істеричний, похмурий, загробний панк на противагу спокійнішому готикроку. Була навіть така картинка — Deathrock: actually you can dance to it, because gothic rock is not about dancing. Загалом це справжній рок із труни. І, на мій погляд, він абсолютно не холодний, тому що від вокаліста потрібна сильна емоційна віддача.

Герольд: Найчастіше вся атмосфера музики й будується на цій віддачі: важко уявити собі конкретний гурт без індивідуальної манери вокаліста.

Дівуар: В Old Cat’s Drama у нас чіткий розподіл обов’язків: Герольд відповідає за вірші, вокал і атмосферу, а я — за музику.  Дуетом дуже зручно працювати, хоча писати студійні альбоми нам легше, ніж репетирувати. Я можу зробити кілька аранжувань, Герольд послухає їх і скаже — ось ці беремо, а ці ні. Потім я знаходжу час зробити ще кілька аранжувань, і ось, вау — у нас уже альбом.

Герольд: Ми намагалися розширити склад, та це проблематично. Запрошуємо сесійних басистів на виступи, ось і все. А виступаємо ми рідко, як про нас кажуть, перебираємо заходами.

Дівуар: Одна історія сильно вплинула на мене в питанні вибору вечірок. Ми грали на концерті, де було багато гуртів у різних жанрах, і на афіші в нас був зазначений deathrock. А потім якась журналістка у звіті про захід написала, що вокаліст з ірокезом був схожий на панка, і взагалі музика не схожа на death metal. Загалом круто, коли тебе приймають, але не круто, коли взагалі не розуміють, що відбувається.

Нам пощастило виступити у квітні 2016 року на вечірці, організованій легендарними людьми — польською тусовкою Return to the Batcave. Ці хлопці вже близько десяти (якщо не більше!) років роблять готичні вечірки з традиційною готичною музикою — постпанком, готроком, сінтпопом та іншими. Tomasz Woodraf почув альбом Old Cat’s Drama і виявив бажання видавати його в Польщі на фізичних носіях. Відтоді нас пов’язує велика й міцна дружба. Після того концерту мені вже двічі пощастило виступити в якості діджея на заходах Return to the Batcave — на Castle Party та Return to the Batcave Festival 2016 року. На всіх цих заходах неймовірна атмосфера. Люди з’їжджаються з усього світу, щоб отримати насолоду від улюбленої музики, і знають, що всі — такі ж, як вони. Це не схоже на всі інші готичні фестивалі, де люди дивляться одне на одного зверхньо. Усі як одна сім’я, жодних кордонів. Я завів безліч чудових знайомств і гордий, що є частиною цього чарівного дійства. Обов’язково ще не раз побуваю там.

Герольд: Поїздка до Польщі стала ковтком свіжого повітря. Теплий прийом і якісна вечірка зробили свою справу. Ми залишилися цілком задоволені поїздкою попри всі труднощі з дорогою й перетином кордону.

Окремо можу відзначити тусівку — багато відвертих людей із різних країн, які знають, навіщо прийшли/приїхали/прилетіли на вечірку. Підтримка локальної сцени дає свої плоди — повна зала людей, які в захваті від того, що відбувається А коли й сам повністю цим просочишся, розумієш, що взяв би шматок такої атмосфери додому або обов’язково повернувся б.

Вдома ж ми любимо грати на закритих вечірках для своїх: гараж, приходить 30 осіб, але всі вони в темі. Для аудиторії, яка не розуміє взагалі, грати важко. Ми грали в Харкові на одній погано організованій вечірці, і коли вийшли на сцену, нам кричали: “Грайте Короля і Шута!”. Заспокоїлися, тільки коли Дівуар почав грати “Їду в Магадан”.

Photo by Anton Silich

Дівуар: Ще ми грали на одному готичному фестивалі. Приїжджаємо за півгодини до свого виступу — а там п’ятірка місцевих готів тусить на вулиці. Ми запитуємо, чому вони не заходять, і поки вони думають, що відповісти, чуємо, що з-за дверей грає якесь скрімо-емо. І виявляється, що до нашого заходу в цій же залі відбувається ще один, який мав би до цього часу закінчитися, але не закінчився.

Герольд: Це був дуже дивний виступ, у стресових умовах, із повним відчуттям провалу.

Дівуар: Так, у мене тоді, до речі, навіть шарф вкрали. Ще історія звідти ж: ми виходимо з другом із хостела в центрі міста, всі втрьох при повному параді, і вигляд маємо, звісно, доволі екзотичний для Харкова. Сідаємо в таксі, і поки уточнюємо з водієм маршрут — я дивлюся в заднє дзеркало, а за машиною біжить натовп гопників і кричить: стій! Ми, звісно, від них відірвалися, але сам факт.

Герольд: Хоча це радще виняток. Загалом нас у ті часи приймали добре.

Дівуар: Зараз до постпанку й дезроку є велика цікавість із боку гіпстерської молоді, і це палиця з двома кінцями. Частина тусівки вважає, що свіжа кров — це добре, може, хтось залишиться в темі, буде свої проєкти запускати. Інші кажуть, що тоді субкультура й естетика покотяться вниз. Я слухаю зараз нові постпанк-гурти і розумію, що вони надихаються Joy Division, але водночас і Radiohead, Muse тощо. Це не обов’язково погано, адже старий постпанк теж різний: є The Smiths, є Siouxsie and the Banshees, і це абсолютно різні світи — похмурі й не похмурі.

Герольд: Просто виходить, що одні гурти копіювали інші, а сучасні копіюють уже тих, які копіювали. Зрештою виходить дивний продукт, мало схожий на висхідний.

Дівуар: Є канон, і немає нічого поганого в тому, щоб робити щось канонічне. Але коли ти як канон береш симулякр канону, це як соєве м’ясо зі смаком соєвого м’яса. Або чіпси зі смаком картоплі.

Герольд: І коли всі наслідують один одного ланцюжком, маємо шанс отримати чіпси зі смаком сухариків.

Photo by Briareos Lema

Дівуар: Зараз в Україні починається відродження похмурого постпанку, але насамперед тому, що таке ж відродження почалося в Сибіру. Там утворилася ціла сцена: Буерак, Chernikovskaya Hata та інші, хоча по суті це гіпстери, які почали грати похмуру музику. І наші гіпстери, як домінуюча субкультура, надихаються сибіряками. Тож нові українські гурти, які зараз з’являються, мало того, що невисокої якості, так ще й відверто наслідують сибірські, які, своєю чергою, наслідують Joy Division. З одного боку, еволюція в країні — це добре; з іншого, ця музика мені здається досить пластиковою. Я не кажу, що копіювати погано; але коли гуртів дуже мало, і з п’яти чотири звучать, як сибірські — це зовсім інше питання.

Коли ми починали Old Cat’s Drama, я хотів робити музику як у Christian Death та Eat Your Make-Up, але потім ми вийшли на свій саунд, і зараз мені більше не потрібні жодні референси — я розумію, як це має звучати. Напевно, для будь-якого музичного колективу знайти свій саунд — це головне.

Photo by Arcticoma

В Україні є хороші гурти: Cold Comfort, Small Depo, On The Wane, Передсмертна Кадриль. Але в тих андеграундних умовах, які в нас є, окрема готична чи постпанкова сцена — це не дуже добре: вона буде настільки мізерною, що з нею буде важко працювати. Я не бачу нічого поганого в тому, що цю музику слухають люди ззовні: це шанс дати їм музичну освіту, показати щось нове.

Герольд: Я влаштовую готичні вечірки і намагаюся реанімувати нинішнє становище, популяризувати цю музику, нести в маси. Нас уже запрошують грати в техноклуби, і це перемога.

Дівуар: Якщо цю музику в модному клубі послухають сто людей, половині з них не сподобається і вони підуть, але половина залишиться, а відсотків десять, можливо, зацікавляться й увірвуться в тему.

Герольд: Old Cat’s Drama так приблизно і створювалася. У нас нікого немає в цій ніші — значить, будемо ми.

Дівуар: Я коли вперше почув Swans, навіть не уявляв собі, що так можна грати. А що, можна на одному акорді всю пісню побудувати? Чи на постійних повтореннях? Люблю музику, яка відкриває нові горизонти: вона може бути вкрай складною або вкрай простою, але круто, коли ти, ознайомившись із твором, усвідомлюєш нові підходи. Для мене такими були Chelsea Wolfe, Coil, даркфолк. І навіть якщо ти граєш канон, мені подобається, що люди мають можливість слухати андеграунд і відкривати для себе нові горизонти.

Герольд: У нас дуже багато слухачів на заході, особливо в Південній Америці — за тиждень на фейсбуці з’являється до тридцяти нових підписників звідти.

Дівуар: Для мене досі загадка, чому там так багато шанувальників пострадянської сцени. Це феномен.

Герольд: Ще нас узяли в ротацію канадського радіо.

Дівуар: І було інтерв’ю з британським зіном, який виходить друкованим тиражем копій у сто і продається через Ebay. Гадки не маємо, як вони нас знайшли. Але на заході дуже підтримують музику, питають дозволу поставити в ротацію, пропонують рекламу.

Сам я останні декілька років намагаюся слухати музику альбомами. Для мене альбом— це цілісний концептуальний твір. Тож хоч самі ми пісні пишемо окремо, але альбоми намагаємося складати, ретельно продумуючи порядок треків, так, щоб вийшла цілісна історія. А на наш новий ЕР ми хочемо запросити грати грати лідера Передсмертної Кадрилі як фахівця з панкухи. Має вийти цікаво!

https://oldcatsdrama.bandcamp.com/

https://soundcloud.com/old-cats-drama

https://www.facebook.com/oldcatsdrama