Wiseword.Nidaros — «Бойові Пісні Ортодоксії» (2017). Слово від автора

Від редакції: Даркфолкова сцена славиться особливим ставленням до смислового аспекту творчості, тому за більшістю композицій і тим паче лонгплеїв стоять глибинні авторські задуми з великою кількістю історичних, соціальних та культурних посилань. Пошук істинного змісту авторського послання — справа для слухача вдячна й надзвичайно цікава, та найкраще його може розкрити, звісно, сам автор. Тому із превеликим задоволенням надаємо слово засновникові гурту Wiseword.Nidaros, Сергію Гололобову, який заглиблюється у концептуальні деталі нового альбому «Бойові Пісні Ортодоксії».

***

Вельми невдячна справа – намагатися пояснити, «што хатєл скозать афтар». Ще гірше, коли сам «афтар» починає тлумачити власні тексти або сутність розробленої ним концепції. Але інколи краще один раз розкрити хід власних думок, ніж потім постійно здригатися, почувши, як хтось намагається «розшифрувати» твій задум, а висловлює лишень свій життєвий досвід.

Отже, зроблю спробу трохи пояснити концепцію «Бойових Пісень Ортодоксії» – нового повноформатника від Wiseword.Nidaros.

Цей альбом є ідейним продовженням «платівки» «θανάτῳ θάνατον» 2013 року. Приблизно тоді і з’явився задум нинішнього релізу, що остаточно втілився вже цьогоріч. Концепція обох альбомів полягає в тому, що кожна наступна пісня є хронологічною послідовницею попередньої. Лінійний перебіг часу від Адама та Єви до сьогодення – основа такого концепту. Альбом «θανάτῳ θάνατον» закінчувався XII століттям (пісня «Пресвітер Йоан»), альбом «Бойові Пісні Ортодоксії» забігає знову назад – і розпочинається піснею «Святий Едуард Сповідник» (XI століття). Таким чином, дві «платівки» поєднуються ніби «замком»: «Святий Олаф» («θανάτῳ θάνατον») – «Святий Едуард Сповідник» («Бойові Пісні Ортодоксії») – «Давид Будівничий» («Бойові Пісні Ортодоксії») – «Пресвітер Йоан» («θανάτῳ θάνατον») – «Відовдан» («Бойові Пісні Ортодоксії»).

Остання пісня на альбомі «Бойові Пісні Ортодоксії» – бонусна композиція «Хто йде додому? / Who Goes Home?» – своєрідним чином завершує (в усіх сенсах) «хронологічність» і ставить крапку в концепті альбомної дилогії. Текст цієї пісні є перекладом поезії Ґілберта К. Честертона, створеної в першій половині ХХ сторіччя. Разом з тим, ці слова актуальні і в наш час, і (безсумнівно) не втратять актуальності й у подальшому. Отже, не злякаюся твердження, що остання композиція на «Бойових Піснях Ортодоксії» водночас і «розбила» хронологічну концепцію «платівки», і завершила її, і «продовжила» в подальшу історію (таке собі «І мертвим, і живим, і ненародженим…», ой!). Додам також, що слово «бойові» в назві альбому вжито не тільки в очевидному сенсі (що видно вже навіть з першої пісні, між іншим). Тепер коротко «пройдуся» треками.

«Святий Едуард Сповідник». Пісня оповідає про одне з чудес англійського короля Едуарда Сповідника (помер 1066 року). Цей король є одним з найвідоміших англійських католицьких святих і місцевошанованим святим у православних парафіях Західної Європи та США.

NB! У приспіві в скороченому варіанті переказується легенда про те, що благочестивому та смиренному Едуарду Сповіднику Ангел подарував меч зі зламаним вістрям – символ милосердя.

«Давид Будівничий». Композиція, в якій йдеться про Дідгорську битву (1121 рік). У цій битві коаліція з військових сил грузинського царя Давида IV Будівничого, половців (кипчаків) і лицарів-хрестоносців короля Балдуїна ІІ Єрусалимського перемогла армію загарбників-сельджуків. Перемогу в Дідгорській битві грузинський народ щорічно з розмахом святкує 12 серпня. Видатний реформатор свого часу цар Давид Будівничий шанується як православний святий.

NB! «Господь Сил» – одне зі старозавітних найменувань Бога (від давньоюдейського «Ягве Цебаот» [варіанти транслітерації – Саваот; Саваоф] – Господь Воїнств). «Хто ж Він, той Царь Слави? Господь Сил Небесних, се Царь Слави!» (Псалом 23 [24], вірш 10 у перекладі Біблії П. Куліша, І. Пулюя та І. Нечуя-Левицького).

«Відовдан». У пісні мова йде про ключову подію сербської історії – битву на Косовому полі 1389 року. Легендарна битва сербсько-боснійського війська з турками-османами була настільки кровопролитною, що історики досі не можуть дійти згоди у визначенні переможця. Бій відбувся у Відовдан – найважливіше свято в Сербії (28 червня). Розмова Святого князя Лазаря з Ангелом, описана в тексті композиції, є провідним мотивом сербських пізньосередньовічних епічних пісень.

NB! У тексті пісні образ свята Відовдан символізує необхідність пам’ятати про смертну годину, яка може наступити будь-коли (горезвісне «memento mori»).   

«Васлуй». Тут текст присвячено Васлуйській битві (1475 рік) між військами Молдовського князівства (під керівництвом господаря Стефана ІІІ Великого) та Османської імперії. Перемога війська Молдови зміцнила авторитет Стефана Великого на європейській політичній арені (Папа Римський Сикст IV надав йому титул «Athleta Christi», назвавши «захисником християнської віри»). Воєвода-господар Стефан ІІІ, один з наймогутніших православних правителів XV століття, канонізований як святий вже наприкінці ХХ століття.

NB! Святий Стефан Великий мав дві бойові корогви. Приблизну реконструкцію вигляду однієї з них можна побачити на обкладинці альбому «Бойові Пісні Ортодоксії», інша корогва збереглася до наших часів – на ній золотим шиттям зображений Святий Юрій (Георгій).

«Конашевич-Сагайдачний». Композиція є піснею-життєписом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1582 – 1622 рр.). Ідейним натхненням для тексту став визначний твір староукраїнської літератури – «ВѢршѢ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного» Касіяна Саковича.

NB! Текст куплетів написано так званим «калевальським розміром», що притаманний рунам (пісням) карело-фінського епосу. Це зроблено з метою оповісти події з повагом, підкреслити епічний характер поезії. Музика куплетів пісні баладна, приспів – своєрідний акустичний хардкор-панк з елементами містичного жіночого вокалу (Анна Пархоменко).

«Полковник Іван Попович». «Неодума», текст якої присвячений героїчній смерті козацького полковника та священика Івана Поповича, котрий підняв повстання проти гетьмана Павла Тетері 1663 року. Паволоцький полковник Іван Попович є історичним прототипом полковника-священика Івана Шрама з роману Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Власне кажучи, образ протагоніста у пісні відсилає як до історичної персоналії, так і до літературного героя (на що натякає цитата з «Чорної Ради», вкладена Кулішем у вуста полковника, винесена у вигляді епіграфа на початок композиції).

NB! У якості традиційного для завершення дум молитовного звернення в пісні виступає стародавній кондак Богородиці «Взбранной Воєводі» церковнослов’янською мовою в київському ізводі (тобто з українською вимовою).

«Гонта». Текстом для композиції послужив уривок з книги «Історія України-Русі» Миколи Аркаса – видатного українського історика, композитора та просвітника (1853 – 1909 рр.), уродженця Миколаєва. В уривку йдеться про страту легендарного гайдамацького ватажка Івана Гонти (1740 – 1768 рр.).

NB! Музику для цієї максимально експериментальної композиції ми з Олександром Баланчуком створювали у процесі запису треку.

«Столиця Олевськ». Пісня присвячена славнозвісному Тарасові Бульбі-Боровцю – керманичу УПА «Поліська Січ». Згадуваний у тексті композиції «отець Михайло» – о. Михайло Симонович – капелан «Поліської Січі». Місто Олевськ (нині районний центр на Житомирщині) – столиця Олевської Республіки, яка була створена силами «Поліської Січі» та проіснувала від 21 серпня до 15 листопада 1941, офіційно підпорядковуючись Уряду УНР в екзилі. Державною релігією Олевської Республіки було проголошено православ’я.

NB! «Бульба» – дитяче прізвисько Тараса Боровця, яке він отримав через свій ніс, схожий на картоплину. Пізніше, прочитавши твір Гоголя, Боровець переосмислив це прізвисько та став використовувати його в якості псевдоніма. В тексті пісні обіграється асоціювання генералом-хорунжим Тарасом Боровцем себе з персонажем повісті Гоголя у манері спілкування (порівняйте «Добре, дітки, бийте комуністів» і «Ну, дети! что и как? кого и за что нужно бить?» [цитата з першої частини гоголівського «Тараса Бульби» у першій редакції – 1835 року]).   

«Отець Ватра / Воєвода». Бонусна композиція, що присвячена пам’яті Момчила Джуїча (він же головний герой пісні). Момчило Джуїч – князь, священик, воєвода сербських четників часів Другої світової. Прізвисько «отець Ватра» отримав за свої полум’яні проповіді. Голос «отця Ватри» можна почути в якості семпла у композиції «Спрем’те се, спрем’те, четници» на першому альбомі Wiseword.Nidaros («Сад Гетсиманський»; 2010). Останній справжній четник воєвода Момчило Джуїч помер 1999 року на еміграції – у Сан-Дієго (США).

NB! Структура та символізм тексту пісні відсилає до балади Й. Гете «Вільшаний король» («Der Erlkönig»; інший варіант перекладу – «Лісовий цар»). У ролі батька – о. Момчило Джуїч, у ролі сина – молодий четник, в ролі «вільшаного короля» – югославські комуністичні партизани під командуванням Йосипа Броз Тіто. На відміну від оригінальної балади Гете, де тріумфує смерть, у пісні «Отець Ватра / Воєвода» «комуністичний вільшаний король» не зміг задушити сербський народ і четницький рух.

«Хто йде додому? / Who Goes Home?». Друга бонусна композиція, текст якої є перекладом поезії з роману англійського журналіста та письменника Ґілберта К. Честертона «The Flying Inn» 1914 року (варіанти перекладу назви твору – «Летюча корчма»; «Перелітний заїзд»). Слова, що ніколи не втратять актуальності: «Кров на тілі тоді, коли йдуть додому»…

NB! 1908 року Ґілберт К. Честертон написав апологетичну християнську теологічну працю «Ортодоксія» («Orthodoxy»). Попри те, що письменник цей – католик, його твори та стиль мислення серйозно вплинули на багатьох православних теологів ХХ – ХХІ століть.

Отакечки.