Гордість південноукраїнської андеграундної сцени, лейбл Despot, продовжує працювати навіть з окупації, представивши спершу двотрековий емоційний зліпок актуального життя Херсонщини, міні-реліз “Тьмяний кут”, а тепер і альбом Леоніда Ліманенка під назвою “Strange Gift”. Робота повноцінно відкриває фактично невідомого широкому загалу Ліманенка, талановитого художника-мариніста, як творця самобутньої експериментальної музики, в даному випадку — на основі препарованого гітарного звучання.

Слухачу, не призвичаєному до експериментальних музичних висловлювань, може видаватися, нібито жанр оперує виключно абстрактними інтелектуальними поняттями — що, звісно, не так. Авжеж, крізь комплексну структуру інструментальної композиції розпізнати особисті для музиканта теми й образи важче, ніж у супроводжуваній текстом пісенній формі. Однак “Strange Gift” пропонує яскраві емоційні заряди, що тригерять цілком реальні переживання навіть без точних вихідних даних. Крім того, як ми вже неодноразово писали, самоцінність експериментального музичного напрямку полягає у винахідливій роботі з джерелами звуку, й до цього завдання Ліманенко підійшов відповідально, талановито затушувавши гітару незвичним звуковидобуванням.

Цілком у дусі традиції, що століття тому позначила перехід від романтичної музики до авангарду, альбом спирається передусім на ритм і тембр. Причому ритмічна складова збирається з кількох шарів: це й гітарні елементи, що задають підкреслено неквадратну основу композиції, і складні комбінації ударних, і численні мікропасажі, що можуть на позір суперечити основній лінії, але фактично ще більше її увиразнюють. Саме ритм є головним емоційним носієм альбому, концентратом сплесків від меланхолії до злості. Й що наполегливіше простір заповнюється шумовими фарбами, то опуклішими є тональні фрагменти, що проступають крізь цю атональну колажну завісу — як-от у треці Red Lotus, де несподівані вкраплення нормативних акордів поміж акцентованими кластерами створюють практично психоделічне враження.

Попри запевнення автора в тому, що альбом є радше “звуковим ландшафтом”, аніж повноцінною роботою, у ньому простежується доволі чітка внутрішня логіка. Так, дві початкові агресивні композиції змінюються спокійнішими й атмосфернішими Germany й My little vanilla baby doll, а вже п’ята I’m Ugly, зовсім позбавлена мелодичної складової, повертається до наполегливої маршової ходи й перемелювання матеріалу в обертах ритмічних жорен. Передостанній Strange Gift є ідейним двійником Red Lotus і створює з ним музичну арку, так само спираючись на центральний тональний акорд, але розмиваючи його детюном та іншими атональними нашаруваннями; а фінальний Innocent Child поєднує у собі монотонність центральних треків із тембральними експериментами початкових, створюючи щось на кшталт несподіваної ліричної кульмінації.

Поява такої серйозної роботи в умовах війни актуалізує питання майбутньої української сцени, яка відрефлексовуватиме колективні й особисті травми через нові форми творчого висловлювання. Українська музика неминуче ставатиме злішою й темнішою, еклектичнішою й чуттєво насиченішою, але саме такого досвіду потребуватиме і стресований слухач. Щиро бажаємо Леоніду нових цікавих альбомів, а Херсонщині — скоріше повернутися додому.