— Ну і мій народ зметикував, що хтось за цим всім, може, і стоїть, якийсь творець, — продовжив Джек. — Чи, не знаю,
5 причин послухати “Hand Of Death” від Bain Wolfkind
Темний лицар австралійського андеграунду Bain Wolfkind повернувся з новим лонгплеєм “Hand Of Death” – і цього разу, здається, йому вдалося винайти дещо принципово нове, зберігши при цьому всі найкращі свої творчі риси. Розбираємо п’ять основних причин додати “Hand Of Death” у свій плейліст на найближчі місяці:
- Несподіване електронне звучання…
Причому “електронне” у повноцінному сенсі цього слова. “Hand Of Death” переосмислює звичний для Bain Wolfkind баланс між акустичним інструментуванням та тонким вживленням електронних елементів на користь важких бітів драммашин та різноманітних синтезаторів, що вкупі створюють холодне аналогове звучання. Електронна домінація може й не стати одкровенням для слухача, знайомого з сайдпроєктом музиканта Novo Homo, однак у межах основного творчого наративу видається доволі свіжою.
- …та його настільки ж несподівана доречність
Як це не дивно, новий напрям настільки органічно вписується у фірмовий стиль музиканта, що про його незвичність швидко забуваєш. Музична історія пам’ятає безліч невдалих спроб перезавантаження власної творчості у радикально новому ключі, та на щастя, “Hand of Death” до них не належатиме. Бейнові вдалося зухвало увірватися на нову територію, зберігаючи при цьому власні музичні витоки, що в наші часи трапляється нечасто.
- Звісно, сама музика…
Початковий трек “Blood Trails” захоплює з перших секунд, багато в чому перегукуючись зі старим улюбленим “Pimp Stick” із уже класичного альбому 2005 року “Music For Lovers and Gangsters”: той самий динамічний важкий ритм і знайомий хрипкий голос. Решта треків, особливо “Down Town” та “I’m a Dirty Man”, гідно утримують заданий рівень. Своєрідний композиторський стиль австралійця, заснований на перебільшено грубуватих повторюваних структурах, дозволяє пісням миттєво й надовго вкручуватися у пам’ять. Ви здивуєтесь, скільки треків будете миттєво впізнавати вже після першого прослуховування.
- …та її виняткова розважальність
Одна з найкращих (хоча для надміру суворих слухачів, може, й найгірших) рис творчості Bain Wolfkind – це вибудуваний навколо його пісень метавсесвіт, у якому рівноцінно співіснують як історії про персонажів та події, так і їх оповідач. Живий світ, населений сутенерами та жрицями кохання, злочинцями й наркоспоживачами, пройдисвітами та занепалими особами – це самовідтворювана реальність, що підкупає на декількох рівнях окрім акустичного. Однак не варто сприймати цей підкреслено неоковирний спагеті-вестерн занадто серйозно – хоча герої Бейна й говорять із дна, роблять вони це в першу чергу заради слухацького задоволення.
- Атмосфера
Звісно, неповторна атмосфера альбому – це його найбільший плюс, особливо для неангломовних фанатів, що можуть не до кінця розуміти усі сюжетно-текстуальні мудрації. Часи змінюються, а з ними і тренди, однак Bain Wolfkind продовжує рік за роком генерувати той самий темний декадентський настрій, що припав нам до душі від початку. Сміливо заграючи з американою та блюзом, змішуючи їх із пилом австралійської пустелі, він малює густий нуарний пейзаж, безпросвітний, але привабливий. Альбому “Hand Of Death” чудово вдається продовжувати цю традицію, тож лишається тільки побажати прихильникам Бейна і темної музики загалом якомога швидше його розкуштувати.
Що робити музикантам у часи, коли здається, ніби всі мелодичні ходи вже неодноразово використано, а жанри майже виснажено? Звісно ж, звертатись до зухвалої еклектики,