У нас були електрогітара, банджо, пральна дошка, барабан і безліч примочок усіх сортів та кольорів, а також ковбойські капелюхи, коров’ячий череп, цілий паб пива
Чаша. Лист. Сага. Колір. Тиша. Води химерної нової епохи розступаються, розтоплюючи намули століть. Крига скресає, і з глибин незвіданого постає дивний світ, жити в якому зможуть не всі; збагне його той, хто перетворить свинець душі на чисте золото, хто пройде крізь вогонь і вкоріниться у землю, хто розсиплеться кольоровими скельцями вздовж битого шляху, яким ходили задовго до цього й ходитимуть іще вічність.
Сон свій ховаєш від Бога серцем рослини тонким. Сучасна українська музика осмислює себе на перехресті культур, на зламі парадигм, на межі стихій: поки антена вихоплює радіохвилі з заходу, темрява наступає з півдня, з електричних степів навколо Дніпра, і темрява ця жива та дихає на повні груди солоним повітрям творчої свободи. Вже багато років Нова Каховка перебирає на себе роль головного постачальника повнокровної експериментальної музики в країні, і слідом за густими, мов сни спекотної літньої ночі, альбомами дуету Kadaitcha з південного чорнозему народжується сольний витвір Юрія Самсона та його проекту Starless.
Шість композицій альбому Lezo – це більше ніж постмодерний звуковий калейдоскоп та алхімічна подорож творця; більше ніж чутливий до найменшого поруху танець на перетині академічного авангарду та класичної електроніки. Лезо музичного висловлювання розтинає саму плоть української землі, дістаючись глибинних тектонічних процесів, вириваючи з неї найвідвертіше зізнання: кожен з нас і є той самий новий світ, що робить крок у безодню, втрачаючи все – і злинає у наелектризоване небо розсипом нот та примарних нічних вогнів. У небі без зірок кожен з нас стає зіркою.
Кажи про синє, про безодню, кажи про кров, про червоне, кажи про кров у безодні; лист, що ниспадає у пастку блакитно-чорної темряви… У хащах співає джерельце, поряд чаша, напийся! Світ був приголомшений, коли зрозумів, хто приходив сюди, хто пив цю воду, хто більше не прийде; тепер світ самотній, як відтята рука, як відкинутий ящіркою хвіст, – сам собі Деміург, сам собі князь!
Обкладинка – Edward Sol
У нас були електрогітара, банджо, пральна дошка, барабан і безліч примочок усіх сортів та кольорів, а також ковбойські капелюхи, коров’ячий череп, цілий паб пива
Андеграундним музикантам зазвичай знайомі докори у неформатності – адже пошуки власної сцени та слухача суттєво ускладнюються, якщо твоя музика по-справжньому химерна. Третя компіляція